Історія закладу
1.Перші згадки про заклади освіти на території селища.
Довгий час шкіл у Диканьці зовсім не було. Населення тяжко стогнало, закріпачене поміщиком Кочубеєм, який зовсім не турбувався про освіту. Перша згадка про школу в Диканьці припадає на середину ХІХ століття. В праці Н.Арендаренка «Записки о Полтавской губернии» записано, що в 1852 році в Диканьці були церковноприходські школи, а на кінець ХІХ століття їх нараховувалося уже три. Всі ці школи були малі і примітивні, розміщалися в людських хатах. На території Нараджівки були в Дробۥязка Григорія, потім у хаті Бражника Андрія, а в1900 році в хаті Губи Захара.
2. Освіта до 1917 року.
Тільки в 1904 році на Нараджівці була збудована хата під соломою для школи. В цій школі навчалося не більше 20 учнів. Сиділи вони в одній класній кімнаті. Учитель був один, а класів - три. Найбільше учнів було в першому класі, менше - у другому і 3-5 учнів у третьому. Вважалося, що в третій клас ходити не обовۥязково. В 1904 році учителькою була Євгенія Петрівна Курденовська, яка жила при школі, потім Софія Іванівна Кулішова. Завідуючим був піп Попов Степан Іванович, якого діти звали «піп Стьожка» (Куций). Навчання в школі розпочиналося пізньої осені в листопаді по закінченні осінніх робіт та пастбищ, а закінчувалося ранньою весною в березні. В цій школі вивчалися такі предмети: російська граматика, арифметика, закон Божий. Навчання велося лише російською мовою. Вивчалася також старословۥянська мова, яка була дуже важкою для розуміння, через що учні її не любили. Вивчалася вона лише для того, щоб учні могли читати закони Божі. Відомо, що школярі зневажливо ставилися до вивчення законів Божих, яких ніхто не розумів. Про це свідчить те, що піп Стьожка дуже бив дітей, за найменший непослух карав. Піп Стьожка викладав закон Божий. Взагалі, в школі було дозволено карати учнів. Їх ставили у куток обличчям до стіни або на коліна, закидали в комірчину і били лінійкою, скубли за волосся і вуха. Нараджівська школа називалася «крестьянская», тобто селянська. Попечителем був її Кочубей , тоді як церковноприходська школа на Воронянці називалася Козацька, бо туди ходили діти козаків.
У церковноприходських школах були незграбні, погані, не фарбовані парти, за якими сиділи по 3-4 учні. Паперу достатньо не було, і учні писали на маленьких дощечках. Дощечка була 3 мм товщиною, 20-30 см у рамці. Писали графітом, витирали різними ганчірками, а частіше, як говорять, рукавом. Лише коли учні навчаться писати, їм видавалося трохи паперу і чорнила.
На території Воронянки церковноприходська школа розміщалася у дворі попа Корольова. Це була одна хата з невеликим коридорчиком. Тут навчалося три класи, які вів дячок Іван Петрович Мільгевський. У класній кімнаті стояло чотири парти першого класу, дві парти другого і лише одна парта третього класу. Потім третій клас був переведений у земську школу. Заняття відбувалися одночасно. Доки учні першого класу одержували завдання, то учні двох інших чекали, а потім учитель задавав завдання другому і третьому класам. Це були так звані комбіновані класи. Іван Петрович, дячок, мало турбувався, щоб учні засвоїли грамоту, зате жорстоко бив їх за найменшу провину. Однієї суботи він жорстоко побив багатьох учнів і вони вирішили помститися йому. У неділю, коли дяк був у церкві, вони вибили всіх його голубів. За це три учні були виключені зі школи, а інших побито різками, замоченими у розсолі, щоб дужче дошкуляло. За голубів довелося розплачуватися в два рази дорожче.
Дівчат у церковноприходських школах навчалося дуже мало - 1/3 – ¼ всього складу учнів, а в 1905 році в одному класі з 25 учнів не було жодної дівчини. Вважалося, що дівчатам учитися грамоти не обовۥязково. Найменше було їх у 3 класі.
Третя церковноприходська школа знаходилася на Чигрівці. Тут було лише два класи. Пізніше ця школа згоріла, а тут була збудована земська. Учнів мало навчали грамоти, а більше намагалися виховати в них побожність: їх водили до церкви, постійно слідкували, щоб учні всі говіли на перші неділі релігійних свят. Учитель водив усіх учнів разом до церкви, де давали солоденької червоненької водички з однієї чайної ложечки. Це було дуже не гігієнічно і приводило до частих захворювань дітей на різні інфекційні хвороби, як скарлатина, тиф, кір тощо. Учні мусили брати гроші для купівлі свічок у церкві. Діти часто тікали з уроків закону Божого.
Роботу церковноприходських шкіл контролювали вищі церковні органи: єпископи, архиєреї тощо. Вони виплачували гроші вчителям. Архиєреї рахувалися лише з попами, які читали закон Божий, і дуже зневажливо ставилися до вчителів. Часто архиєреї наживалися за рахунок невиплати заробітної плати вчителям, особливо їм неугодних.
В Диканьці було збудовано першу земську школу на Нараджівці в 1894 році. Вона називалася «Земское Диканское народное трьохклассное училище». Це був камۥяний будинок, з трьома класними кімнатами, коридором та учительською. У школі також була комірчина, куди закидали не-дисциплінованих учнів на одну - дві години після уроків, а інколи і на цілий день. Посеред двору стояв стовп, на якому привۥязаний дзвоник. У першій земській школі навчалося декілька класів. Перший і другий клас вів один учитель, а третій - інший. У 1901 році перший клас вела Юлія Юхимівна Корольова, а також Марія Федорівна. Третій клас вів учитель Коломенський Євгеній Іванович. Він довго учителював у Диканьці і був членом «Общества помощи учащимся». Членами даної організації були Чуйков Микола Самійлович та Гудзенко Петро Захарович. Це «общество» збирало гроші на будівництво земських шкіл.
Земська школа була збудована в центрі Диканьки у 1903 році. Вона називалася «Четырехклассное училище Министерства просвещения». Першими учителями були Фролов Віктор Олексійович, Діхтяр Олексій Іванович. Після революції 1905 року ця школа була перетворена у вищепочаткову з пۥятирічним курсом навчання і називалась «двухклассное училище Министерства просвещения».
У 1,2 і 3 класах (вони називалися групами) заняття проводили вчителі класоводи. У 4 і 5 класах були інші вчителі. В кожному класі один учитель. Вивчалися такі предмети: російська мова, арифметика, у 4 і 5-х класах – геометрія, географія, історія.
Обладнаних кабінетів, навіть при міністерській школі, не було. Наочних приладів було дуже мало. Були тільки картини, колекції та деякі таблиці з мови. При початковій школі була бібліотека, яка неповністю займала відведену шафу. Найбільше тут було релігійних книг. Одного разу в школі зۥявився так званий «волшебный фонарь» (щось у вигляді проектуючого ліхтаря). Учні дуже любили дивитися його, бо кіно зовсім не було.
Завідував міністерською школою з 1906 по 1915рр. Дігтяр Олексій Іванович, який вів пۥятий клас. Це був досить освічений учитель, який займався літературною діяльністю, був кореспондентом «Київської газети», зробив багато перекладів італійських творів на російську мову , а також у його перекладі вийшов твір «Хижина дяди Тома».
У першому класі І півріччя дозволялось розмовляти українською мовою, а в ІІ півріччі - лише російською. В школі не дозволялося вішати портрет Т.Г.Шевченка і читати «Кобзар». Успішність учнів було низькою, вони мало цікавилися наукою і крім підручників ніколи нічого не читали. Багато учнів залишали школу. Протягом року вибувало з класу не менше 5 учнів. Звۥязку школи з батьками та громадськістю не було. Уряд зовсім не турбувався про дітей-сиріт. Вони залишалися в наймах і були неписьменні. Після закінчення школи учні йшли працювати в домашнє господарство або в ремісники. Лише дуже здібних дітей направляли у вищі школи. Завідуючий школою Дігтяр О.І. турбувався за таких учнів перед князем Кочубеєм, і їх влаштовували у вищі школи.
А третя земська школа була збудована на Чигрівці. У Диканській школі було всього три класи. Сюди перевели і церковноприходські з Чигрівки і Воронянки.
До революції в Диканьці була ще рукодільна школа, яка містилася в будиночку коло першої земської. Також ткацька майстерня-школа, що містилась у Нараджівці в хаті під соломою.
3. Освіта в 20-30-і роки.
У 1919 році в Диканьку увійшли радянські війська. Відразу ж почалося встановлення радянської влади, було поставлено питання про школу. Почалася перебудова роботи в школі. На зборах обговорювалися питання про нове ставлення учителів до учнів, про зв'язок школи з батьками й громадськістю, про піклування за дітей – сиріт та про нові методи навчання. Учителів поступово захоплювала громадська робота. Раніше не було педрад, будь-які збори були заборонені. Після встановлення радянської влади гостро було поставлено питання про ліквідацію неписьменності серед дорослого населення. В Диканьці, порівняно з іншими селами, було більше письменних, але й тут знаходилося дуже багато юнаків і дівчат, які почали відвідувати лікнеп. За молоддю пішло й старше покоління. Лікнепи були розміщені по хатах, а в вечірній період - у школах.
У період громадянської війни проведенню навчання дуже заважали різні бандитські угрупування, яких було надзвичайно багато. Коли Диканьку захоплювали бандити, навчання в школі припинялося, бо вся ця білогвардійщина мала на меті якнайбільше награбувати майна. У 1920 році відбулася реорганізація школи під керівництвом Міхна Віктора Васильовича.
У Диканьці було створено дві початкові школи із земських та одна семирічна. Кількість учнів у школах різко зросла. Чисельність учнів у 30-х роках становила 550 – 570, а вчителів – 25. З них 7 учителів мали освіту за учительський інститут. Серед дорослого населення неписьменність була ліквідована на 70-80%. Зв'язок школи з батьками та громадськістю посилився, вчителі почали читати лекції населенню, а населення та батьки допомагали школі в заготівлі палива, надавали матеріальну допомогу дітям –сиротам. У 1929 році в Диканьці було відкрито робітфак, який містився в приміщенні ІІІ корпусу Диканської середньої школи. Навчання проводилося у вечірній час. Він готував учнів до вступу в будівельний інститут. Директором був Ребро Іван Тимофійович. Читалися предмети: математика, фізика, хімія, мови, історія, політекономія, географія. В 1934 році він був переведений у Полтаву, цього ж року відкрилася агрошкола.
У 1934 році створена Диканська середня школа, а в 1937 році був перший випуск. Від Диканської середньої школи в 1934 році відокремилася семирічна школа на Нараджівці. Вона називалася неповно – середня школа. Директором її була Шовкова, а з 1935 року – Ромашко. Диканська середня школа розміщувалася в двох приміщеннях. Першим директорами були Калініченко Я.І., Лиска Г.О., Скиба І.К. Один період ця школа називалася зразковою. В 1937 році було збудовано новий корпус Диканської середньої школи. Навчання в ньому розпочалося в 1938 році. В 1939 році від середньої школи відокремилася семирічна школа на Чигрівці, але в 1940 році вона знову увійшла в Диканську середню школу.
4. Освіта в період ІІ світової війни.
Станом на 1941 рік в Диканьці було дві школи. Перша – неповно – середня школа на Нараджівці, директором якої був Ромашко, а друга – Диканська середня школа, директором якої був Скиба І.К. Усі школи були добре обладнані. Великі і світлі класні кімнати, охайні, побілені і пофарбовані. В класах стояли нові парти. У школах були кабінети, природничі куточки, де мешкали різні дрібні тваринки, птахи, акваріуми, а також великі бібліотеки, багато різного унаочнення. На пришкільних ділянках проводили досліди юннати, були садки, квітники. Учні одержували міцні знання. Багато випускників продовжували навчатися у ВУЗах. У 1937 році в першому випуску закінчив школу Пестременко Леонід. Це був надзвичайно обдарований учень. Уже в школі він добре знав вищу математику, дві іноземні мови. Вступив на навчання у Київський політехнічний інститут і закінчив три курси, а в час Великої Вітчизняної війни закінчив Військову бронетанкову академію. Загинув на фронті. Жовновата Ольга Дмитрівна закінчила школу з відзнакою. Вступила в Харківський державний університет (біологічний факультет). Кандидат біологічних наук, доцент Вінницького медінституту. Пронь Григорій Панасович закінчив школу з відзнакою. Навчався в Одеському суднобудівельному інституті. Щербань Олександр Назарович працював заступником голови Ради Міністрів УРСР і головою Комітету по координації наукових робіт. Кухар Іван Андрійович,- перший орденоносець Диканьки. В 1936 році працював головним агрономом Диканської МТС і був нагороджений орденом Леніна. Один період він працював Міністром СРСР сільського господарства, потім інспектором сільського господарства в Держплані СРСР. Лойко Костя Миколайович - кандидат філософських наук, заступник декана Харківського бібліотечного інституту. При обох будинках диканських шкіл були піонерські клуби. В них кипіла робота багатьох піонерських гуртків та художньої самодіяльності учнів старших класів: співочого, драматичного, літературного, фізкультурного, струнного і інших. Учні весело і культурно проводили своє дозвілля. Два рази на тиждень проводилися організовані походи в кіно, на концерти, в цирк. Ходили на прогулянки до лісу, річки.
У роки Великої Вітчизняної війни на тимчасово окупованій території фашисти запровадили свій окупаційний режим. Приміщення школи, клубу використовувалися як в’язниці для молоді, яку відправляли у Німеччину на каторжні роботи. Юнаки і дівчата шкільного віку згонилися до школи, яка була обгороджена колючим дротом, там вони сиділи під охороною німецьких солдатів і поліцаїв до відправки в Полтаву. Незважаючи на великі труднощі після окупаційного періоду, відразу ж почалося навчання 1 жовтня 1943 року. Воно проводилося у хатах на Нараджівці, Воронянці.
В тісних приміщеннях при недостачі підручників і паперу, при відсутності будь – якого унаочнення, продовжували діти навчання. Великих зусиль доклав колектив учителів, щоб забезпечити знання із своїх предметів. Цілими днями сиділи у школі вчителі і учні, вивчаючи необхідний матеріал, тому що підручників було мало. При відступі фашисти спалювали цілі села, підривали великі будинки. В Диканьці були спалені всі 4 приміщення школи, причому два приміщення, де знаходилися семирічні школи, було зруйновано повністю. В 1944 році було відбудовано будинок теперішнього райвиконкому, куди й була переведена середня школа.
Навчання тут проводилося до 1 січня 1947 року. За цей час було відбудовано один поверх Диканської середньої школи корпусу №1, де і продовжилося навчання з 1 січня 1947 року. В 1954 році було відбудовано другий корпус школи, де і розмістилася Диканська семирічна школа. Директором школи був Вернигора М.Г.
У 1956 році школи об’єднані в єдину Диканську середню школу. В післявоєнний період директорами в Диканській середній школі були: Гармаш С.І., Неїжкаша П.К., Собакар І.Г., Цимбалистий Я.С., Випущен- ко П.І., Сало М.І.
У 1945 році було видано закон про здачу екзаменів на атестат зрілості та «Положення про золоту і срібну медалі за відмінні успіхи та зразкову поведінку». Цією медаллю нагороджувалися кращі з кращих. Першими медалістами в нашій школі були Іонова Муза і Стешенко Микола. Іонова Муза працювала викладачем Ростовського сільськогосподарського інституту. Колишній учень нашої школи Стешенко Микола став науковим співробітником Кримської астрофізичної обсерваторії СРСР.
Перебудова роботи в школі здійснювалася в звۥязку з законом, що був прийнятий у 1958 році «Про звۥязок школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в країні». Школа перетворена із середньої з 10-річним навчанням у середню загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням. Поряд з навчанням учні оволодівали професіями токаря, столяра, швеї, кваліфікованого робітника сільського господарства, телефоніста, шофера тощо.
У 1962 навчальному році випуску не було, бо 10-й клас перейшов в одинадцятий. 1961-1962 н.р. закінчили 690 учнів: 42 з них нагороджені похвальними грамотами, 181 учень закінчив на «4» і «5». В школі працювало 42 учителі, серед них більшість мали вищу освіту. Звання «учитель-відмінник» присвоєно Кузьменко Х.П, Бідній О.І, пенсіонеру Міхно М.А, а також Мілаєвій Б.С. Серед учителів були учасники Великої Вітчизняної війни, які були нагороджені орденами і медалями за бойові успіхи. Це такі: Перцюх Т.А., Сало М.І., Кузьменко Х.П., Цимбалистий Я.С., Скиба І.К,, Хижа В.Г., Онищенко Д.Г., Неїжкаша П.К., Кальник І.Л., Чоба І.С., Скалацька О.С., Фисун Н.Т. Грамотами за довготривалу і плідну роботу нагороджені такі учителі: Перцюк Т.А., Мілаєва Б.С., Скиба П.Є., Цимбалистий Я.С. Грамотою Міністерства освіти та почесною грамотою райвиконкому за сумлінне ставлення до праці нагороджена Скалацька Олександра Сергіївна.
Будівництво нової школи розпочали весною 1960 року на громадських началах. Активну участь у будівництві брали учні, які збирали і готували щебінь, а також батьки, які закладали фундамент. Після закінчення будівництва вся школа була переведена на парове опалення. Для цього поблизу будівлі на початку 1964 року споруджено котельню. Було добудовано 8 класних кімнат, хімічний, фізичний, математичний, природничий і історичні кабінети, актовий і спортивний зали, бібліотеку. Навчання в новому корпусі розпочалося з 9 листопада 1964 року. Директором з 26.05.1964 року стає Бельга В.Т., заступником Випущенко П.І.
У 1962-1963 навчальному році школа вперше перейшла на 2-х річне навчання. На той час вчилося тут близько 700 учнів, з якими працювали 42 вчителі в переважній більшості з вищою освітою.
У школі удосконалюється навчально-виховний процес, організовуються цікаві поїздки учнів у різні куточки країни, впроваджуються нові методичні розробки, ведеться науково-дослідницька робота. Серед кращих учителів-новаторів - С.І.Чипенко, О.П.Яковенко, О.С.Скалацька.
Помітний слід в історії школи та селища залишив Т.А.Перцюк (1903-1971рр.). Він розпочинав трудову діяльність відповідальним секретарем редакції районної газети «Правда Диканщини», був організатором випуску її першого номера від 20.10.1931 року, потім викладав у школі історію. Учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні. Багато сил, енергії, часу віддав Т.А.Перцюк пошуково-краєзнавчій роботі. Очолюваний ним туристсько-краєзнавчий гурток був кращим в області, його учасники зібрали тисячі експонатів з минулого краю, і в 1959 році за ініціативою їх керівника було створено районний краєзнавчий музей, якому в 1967 році було присвоєно звання народного, а 3 грудня 1978 року музей став державним. За самовіддану працю на ниві історико-краєзнавчої роботи Т.А.Перцюк був нагороджений орденом «Знак Пошани».
У ті роки плідно працював, підтримуючи звۥязки з Диканькою, випускник школи, заслужений учитель УРСР О.Г.Сивець (1904-1971). Він розпочинав трудовий шлях рядовим учителем сільської школи, закінчив начальником програмно-методичного управління Міністерства освіти УРСР, за самовіддану і багаторічну роботу в системі народної освіти нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак пошани».
22 квітня 1966 року піонерській дружині школи було присвоєно імۥя її прославленого випускника В.Т.Воронянського (1901-1943 р). Наш земляк був одним із визначних організаторів і керівників партизанського руху в Мінській області. Йому не судилося дожити до Дня Перемоги, але одна з кращих у Білорусії бригада «Народні месники - ім.В.Т.Воронянського» удостоїлися високої честі відкрити 16 липня 1944 року знаменитий партизанський парад з нагоди визволення Мінська. Іменем легендарного партизанського комбрига названі вулиці в Білорусії і в рідній Диканьці.
У 1966 р. закінчив школу В.І.Коротенко – нині генерал-майор залізничних військ. У свій час на відповідальних постах перебували випускники 60-70-х років. Серед них голова райдержадміністрації С.М.Колотій, його заступник Л.Ю.Мороховець, військовий комісар В.М.Перехрест, редактор районної газети «Трудова слава» С.Ю.Глушко, начальник райагропостачу Л.М.Литвак, голова а/т «Диканька» О.М. Кирнос, голова КСП ім. Фрунзе П.Я.Кабак.
У подальші роки педагогічний колектив Диканської середньої школи очолювали С.О.Олефір, Г.О. Гречко, ветеран освітньої ниви О.П.Новік. За її керівництва було відкрите нове приміщення школи. Всього за рік виросло воно, бо стало справжньою народною будовою, адже всі диканчани прагнули, щоб швидше стала до ладу сучасна школа з світлими просторими класами та кабінетами, великими актовим і спортивним залами, щоб діти могли навчатися в одну зміну.
Допомагали коштами підприємства, організації селища. Значну допомогу у вирішенні організаційних питань надав депутат Верховної ради СРСР, двічі Герой Радянського Союзу І.Г.Якубовський. 5 листопада 1977 року була урочисто перерізана стрічка, будівельники вручили директору школи Олені Павлівні Новік символічний ключ від школи.
Того ж року в старому приміщенні школи була відкрита Диканська початкова школа. Пізніше на території цієї школи почав діяти міжшкільний виробничо-навчальний комбінат, незмінним директором якого довгий час був А.Л.Скубачевський. Тут юнаки одержували спеціальність водія автомобіля і трактора, дівчата оволодівали майстерністю крою та шиття.
У приміщенні початкової школи до Дня учителя 7 жовтня 1979 року було відкрито перший в області музей розвитку народної освіти і виховання, організатором і керівником якого став А.С.Івашко. Музей був центром пошукової та науково-дослідницької роботи з історії шкіл району, скарбницею золотих розсипів невтомної праці майстрів педагогіки, що увінчувала власні справи і світле імۥя Учителя. В 1993 році музей було ліквідовано.
