Кузьменко Олександра Федорівна
Біографія
Кузьменко Олександра Федорівна працювала в Диканській школі впродовж п’яти років ( 1985 -1992 рр.) учителем української мови та літератури.
Народилася 1937 року в с. Милорадово
Котелевського району Полтавської області. Після закінчення місцевої школи пішла здобувати знання до Сорочинського ( згодом Лебединського) педучилища. Далі навчалася в Полтавському державному педагогічному інституті ім.В.Г. Короленка.
Перше призначення на роботу - посада старшої піонервожатої у Великорублівській школі, потім вчитель молодших класів у Деревках, а згодом Олександра Федорівна Кузьменко стала учителем української мови та літератури та займала посаду директора в Козлівщинській середній школі.
У 1985 році Кузьменко О.Ф. іде працювати у Диканську середню школу спочатку вчителем та класним керівником , а потім заступником директора з трудового виховання. В цій школі вона працювала до 1992 року.
Спогади про педагогічну діяльність
Олександра Федорівна згадує, що працівники педагогічного колективу дуже тепло і щиро прийняли її в свою сім’ю. Працювати було цікаво, вона завжди отримувала підтримку від своїх колег.
Кожні п’ять років запрошують на зустрічі її випускники - вихованці, а тоді це був невгамовний і жвавий клас, якому багато хто не міг дати раду і в яких Олександра Федорівна на той час стала класним керівником. Вона на них ніколи не підвищувала голос, але вони її завжди слухали, і навіть після того, як подорослішали, наказували меншим,що ,,якщо будуть їхню вчительку не слухати і ображати, матимуть справу з ними”. Ще більше вони стали друзями після того, як пропрацювали майже цілу осінь на збиранны урожаю яблук у колгоспному саду.
Сьогодні Олександра Федорівна пишається своїми випускниками, бо вони гарні люди.
Колишня випускниця Лебідь Л.Б. згадує, що для них Олександра Федорівна була як мати, доброю, хорошою людиною. Діти її завжди поважали і любили. Дівчата до цього часу вдячні їй не тільки за знання української мови, а й за те, що навчила їх в'язати, кроїти та шити , так як вона на той час вела також гурткову роботу з домоводства. Вони часто провідували свою вчительку вдома, коли вона хворіла, не забувають її і зараз.
,, Школа! Кожна людина проходить через неї. А потім все життя згадує шкільні роки, шкільних друзів як щось дороге і неповторне. А коли це твоя робота упродовж сорока років? Та що й говорити. Все, що було найкращим , найдорожчим – це робота в школі. Спочатку учителем, потім директором школи, потім знову учителем. Пройшли роки, прийшла старісь, та теплі спогади , біль за школою не покидають мене.
Люблю зустрічати першокласників. Це наша надія. Люблю проводжати випускників. Це гордість школи, що виховала країні вже дорослих людей.
Все своє життя ніколи не сумнівалась в тому, що професія учителя найкраща, найпочесніша. Я любила всіх дітей, і вони мені платили тим же. А це не забувається, зігріває душу, вертає спогадами в щасливе минуле.”
